Грубська Юлія Віталіївна МЕДІАТЕКСТ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОВНОКОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖУ ПРАВОЗНАВЧОГО СПРЯМУВАННЯ

автор **Admin** Ср Лют 24, 2016 9:01 am

Юлія Віталіївна Грубська,
магістр Житомирського державного університету імені Івана Франка, викладач Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права

МЕДІАТЕКСТ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОВНОКОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖУ ПРАВОЗНАВЧОГО СПРЯМУВАННЯ

Актуальність теми. Гуманістичні тенденції розвитку нашого суспільства ведуть до істотних змін і в системі освіти. Як і в більшості розвинених країн, в Україні проводиться реформування освітньої сфери, бо незаперечно визнано, що в інформаційно-технологічному суспільстві ХХI століття визначати конкурентоспроможність держави буде освітній рівень нації [5]. Аби Україна зберегла свою ідентичність, необхідно, щоб усі її громадяни вільно володіли державною мовою, культурою ведення полеміки, дебатів, дискусій, уміли чітко, досконало й грамотно висловлювати свої думки, почуття, переконання. Мовна освіта має сприяти вихованню культурного, обізнаного громадянина своєї держави, фахівця, який на належному рівні володіє мовнокомунікативною компетентністю.
Мета публікації – розкрити засади формування мовнокомунікативної компетентності майбутніх правознавців у контексті україномовної освіти коледжу юридичного спрямування.
Згідно з новими тенденціями україномовної освіти постає проблема в повнішому і більш глибокому навчанні студентів-юристів живого мовлення у різних формах і жанрах, формування на цій основі нової системи духовно-світоглядних орієнтацій молоді на кращих українських літературо-мовних зразках і традиціях. Мовно-мовленнєвий розвиток студентів коледжів юридичного спрямування передбачає й формування такого його складника як мовнокомунікативна компетентність на основі використання медіатекстів. Ця компетентність пов’язана з культурою індивідуального мовлення носіїв української мови. У контексті сказаного виховання в підростаючого покоління культури публіцистичного слова є важливою справою учителів-словесників. Формування мовнокомунікативної компетентності з використанням медіатекстів на заняттях з української мови досягається не тільки вивченням словесних та інтонаційних засобів мови, дотримання літературних норм та етикету, але й шляхом культивування культури мислення, культури почуттів і мовленнєвої поведінки комунікантів.
Одне із завдань сучасного коледжу – розвивати мовнокомунікативну компетентність студентів у зв’язку з вихованням належного рівня мовленнєво-публіцистичної культури. Аналіз чинних програм з української мови і стану практичної роботи в коледжах засвідчує, що в більшості випадків викладачі-словесники не приділяють достатньої уваги розвиткові мовнокомунікативної компетентності з використанням медіатексів на лекціях та практичних заняттях. Не розроблено й технологій навчально-виховної роботи, спрямованої на формування культури публіцистичного мовлення студентів. Натомість коледж юридичного спрямування має виконувати важливу роль у формуванні майбутніх правозахисників нової України, у вихованні національної самосвідомості студентів, політичної культури, а отже, і культури публіцистичного мовлення.
Стратегічна мета курсу української мови в коледжі юридичного спрямування – сформувати духовно багату особистість майбутнього правознавця, з розвиненою професійною мовнокомунікативною компетентністю, здатністю успішно взаємодіяти в різних ситуаціях спілкування. Знання мовних норм та вміння ефективно й доречно використовувати їх у конкретних мовленнєвих ситуаціях є обов’язковою умовою формування в студентів коледжу мовнокомунікативної професійної компетентності. На думку М. Вашуленка, саме на викладачів-словесників покладено відповідальність розпочати той нескінченний рух по колу, окресленому соціально й національно важливим поняттям мовлення як способом реалізації мови у процесі побудови дискурсів − текстів, занурених у життя [2, с. 11].
Процес формування мовнокомунікативної професійної компетентності у студентів коледжу має відбуватися на лінгвістичних засадах: маючи досить нечітке уявлення про досліджувану загальним мовознавством природу людської мови і про україністику як галузь конкретного мовознавства, недостатність ознайомлення з особливостями сучасної мовної ситуації в Україні, з основними тенденціями розвитку мови як засобу комунікації, викладачі не можуть пояснити причини порушення мовних норм у своєму та студентському мовленні, зорієнтуватися в чисельних лінгвістичних інформаційних джерелах, визначити свою позицію як громадянина і як викладача у складному процесі утвердження державного статусу української мови в суспільному житті та в системі освіти [1, с. 99].
Процес розвитку професійної мовнокомунікативної компетентності студента-правознавця залежить від соціолінгвістичного фактора та таких його складників, як: політичних змін у суспільстві, відносної його демократизації; розширення інтегральних зв’язків, міжетнічного та міжсоціумного спілкування; унормування й кодифікація української літературної мови; розвитку різних жанрів i стилів мовного спілкування; обмеженої цензури слова, активізації словотвірних процесів; соціальної функції діалектів.
Учасники спілкування повинні володіти засобами мови, якими вони спілкуються, оскільки за допомогою їх можна побудувати і сформулювати зв’язні висловлювання. Йдеться про знання мови на фонологічному, семантичному, лексичному і граматичному, структурно-синтаксичному рівнях, тобто знання усіх елементів фонетики мови, законів сполучуваності у мовленні, знання граматичних категорій та правил поєднання їх, розуміння значень великої кількості слів. Розв’язання проблеми формування мовнокомунікативної компетентності студентів видається неможливим без відстеження літературних мовних норм – їх знання учасниками педагогічного дискурсу є важливою умовою вдосконалення мовнокомунікативної компетентності. Правильність мовлення, тобто дотримання норм літературної мови, становить основну комунікативну ознаку його культури, поряд із виразністю, багатством, доступністю, впливовістю, чистотою, доречністю, логічністю, точністю.
Формування мовнокомунікативної компетентності неможливе без чіткого аналізу психолого-педагогічних засад, оскільки весь універсальний комплекс дій людини формується на психологічній основі. Навчання студентів коледжу – це передусім вплив на їхню психіку та діяльність з метою озброєння теоретичними знаннями, практичними вміннями й навичками, розвитку здатності креативного перетворювального мислення.
О. Кучерук цілком слушно зазначає, що вчитель зможе забезпечити практичне спрямування навчання мови на вищому – комунікативному – рівні, дотримуючись таких принципів: принципу комунікативно-діяльнісного підходу в роботі над мовою, принципу опори на наявний когнітивно-комунікативний досвід студента, принципу діалогічності в навчанні, принцип рольової організації змісту і процесу навчання, принципу ситуативного спрямування процесу формування комунікативних умінь, принципу навчальної співпраці, принципу етикетності [4,с.185]. Урахування наведених принципів допоможе спрямувати відповідні методи навчання на збагачення майбутніх фахівців професійною лексикою, фразеологією, на формування культури їхнього мовлення та на розвиток специфічних умінь як складників мовнокомунікативної компетентності.
За О. Жуковою виділяємо дві основні групи таких умінь [3, с.70-71]
І група – комунікативні вміння: а) встановити контакт зі співрозмовником; б) підтримувати розмову; в) будувати висловлювання в різних стилях і жанрах; г) переконувати, обґрунтовувати, доводити, захоплювати ідеями, задумами; ґ) вести бесіду, розповідати. ІІ група – професійно-комунікативні вміння: а) застосовувати знання дидактичної та лінгвістичної термінології; б) виявляти та виправляти різні типи помилок у чужому мовленні; в) аналізувати змістову правильність мовлення; г) здійснювати навчальну комунікацію за допомогою мовних засобів, які уможливлюють реалізацію естетичної функції мови: передають красу й багатство мови, її виразність, акцентність тощо; ґ) редагувати власне та чуже мовлення; д) здійснювати різні види аналізу текстів усіх стилів; е) нормативно та відповідно до ситуації спілкування послуговуватися фатичними жанрами мовлення. Для розвитку наведених умінь недостатньо лише традиційних методів навчання, важливу роль відіграють методи навчання, які мають інтерактивну природу.
Лінгвістичну основу широко розповсюдженого зараз комунікативного методу навчання української мови складає переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетентності на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність мовлення. Найвагоміший внесок сучасних досягнень лінгвістики відчувається у модернізованому змісті навчання української мови, насамперед, у відборі мовного навчального матеріалу як відповіді на питання «чого навчати?».
Отже, нині україномовна освіта в коледжі правознавчого спрямування має готувати національно свідому особистість майбутнього правознавця, який буде володіти професійною мовнокомунікативною компетентністю. А це означає, що його необхідно озброїти не лише знаннями мови, але й забезпечити належні вміння і навички, досвід володіння мовою під час мовленнєвої комунікації в різних ситуаціях професійного й соціокультурного життя.
Використана література
1.Андрущенко В. П. Освіта на рубежі століть: філософія, методологія, практика // Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз : монографія / [В. П. Андрущенко, І. А. Зязюн, В.Г.Кремень та ін.] ; за ред. В. Г. Кременя. – К. : Наукова думка, 2003. – С. 99–166.
2.Вашуленко М. С. Вимоги до фахової мовленнєвої підготовки студентів – майбутніх учителів початкових класів / М. С. Вашуленко //Шляхи вдосконалення мовної компетенції сучасного педагога : матеріалирегіональної науково-методичної конференції, 2 березня 2008 р. – Житомир: Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – С. 6– 12.
3. Жукова О. В. Стан сучасних освітніх й інформаційних процесів / О. В. Жукова // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / Гол. ред.: М. Т. Мартинюк. – Умань : ПП Жовтий О. О., 2009. – Ч. 3. – С. 68– 72.
4. Кучерук О.А. Лінгводидактичні засади формування комунікативної компетентності учнів основної школи / Кучерук О. А. // Вісник Прикарпатського університету. – 2013. – Випуск ХLІХ.– С.184-189.
5. Національна доктрина з розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.: Шкільний світ, 2001.