Стрижак Юлія Олегівна КОМПОНЕНТИ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В РАКУРСІ ОПАНУВАННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

автор **Admin** Вт Лют 23, 2016 12:22 pm

Юлія Олегівна Стрижак
викладач англійської мови, викладач-спеціаліст, Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії,
yulia_botsvin@mail.ru

КОМПОНЕНТИ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В РАКУРСІ ОПАНУВАННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

Початок ХХІ століття визначається глибокими змінами контексту вивчення іноземних мов. Геополітичні, комунікаційні, технологічні перетворення у суспільстві викликали необхідність володіння не однією, а двома і більше іноземними мовами. Для сучасної мовної освіти характерною є міжпредметна інтеграція, варіативність, орієнтація на міжкультурний аспект оволодіння мовою. Основною тенденцією сучасного рівня розвитку мовної освіти є полікультурність і плюрилінгвізм. Полікультурність як одна із суттєвих характеристик сучасної людини досягається шляхом навчання й виховання, залучення до культур інших народів, формування у молодого покоління планетарної свідомості жити і співпрацювати у багатонаціональному середовищі [1, с.5]. Плюрилінгвізмом, як зазначено у Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти, є опанування особис¬тістю кількох мов, коли у неї формується іншомовна комунікативна компетентність, складниками якої є мовні знання і досвід, а виучувані мови переплітаються і взаємодіють [4]. Необхідно зазначити, що знання іноземних мов позитивно впливає на процес соціалізації, неперервного розвитку особистості, підвищення її загальної освіченості і культури, відповідає міжнародним тенденціям, документам Ради Європи і ЮНЕСКО, в яких підкреслюється необхідність володіння сучасною освіченою людиною як мінімум двома іноземними мовами.
Проблемою навчання іноземної мови займалися чимало як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців. Серед них можемо виділити І. Л. Бім,
Н. Д. Гальскову, М. І. Реутова, А. О. Анісімову, Н. Н. Чичеріну, А. А. Бердичівського, І. М. Мельник, О. О. Малокович, М. В. Баришнікова та ін. У працях згаданих науковців вивчалися питання навчання іноземної мови у вищих та загальноосвітніх навчальних закладах. Однак, на нашу думку, ряд питань ще потребують більшої деталізації.
Насамперед зауважимо, що метою оволодіння іноземною мовою, як відомо, є формування іншомовної комунікативної компетентності (ІКК). Результатом такого удосконалення іншомовної компетентності є різнобічний розвиток студента, становлення його як особистості, виховання толерантного ставлення до представників інших народів, розширення можливостей участі в діалозі культур, усвідомлення свого місця, своєї власної культури у сучасному глобальному суспільстві.
Розглянемо передусім компоненти ІКК у контексті опанування іноземною мовою. Відомий російський методист І. Л. Бім, яка займається цією проблемою, визначає їх таким чином: мовленнєва, мовна, соціокультурна, компенсаторна і навчальна компетенції [2] (тут використовуємо термін «компетенції», як зазначено у автора). На нашу думку, компонентний склад ІКК, запропонований вітчизняним ученим С. Ю. Ніколаєвою, є більш глибоким і точним і може бути базовим не лише для навчання першої, але й наступних іноземних мов. Тому ми дотримуємось саме пропозиції С. Ю. Ніко-лаєвої. Нагадаємо складники ІКК за цим автором: мовленнєва, лінгвосоціокультурна, мовна та навчально-стратегічна компетентності [5]. Розглянемо мовленнєву компетентність цього рівня, тобто компетентність в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Вміння студентів у цих видах мовленнєвої діяльності визначаються так:
В аудіюванні: розуміти мовлення носіїв мови, якщо це мовлення чітке й повільне; ідентифікувати в основному тему дискусії, розуміти мовлення настільки, щоб задовольнити конкретні потреби; розуміти фрази та найуживанішу лексику, що відноситься до сфер найближчого особистого значення (наприклад, елементарна особиста або сімейна інформація, покупки, місце проживання, робота); вилучати основну інформацію з коротких, чітких простих повідомлень (оголошень, інструкцій) та з коротких аудіотекстів на передбачувані побутові сюжети, якщо мовлення повільне й чітке.
У монологічному мовленні: описувати події або види діяльності, презентацію людей, роботи, навчання, також власне повсякденне життя, минулу діяльність, плани на майбутнє, особисті враження; про щось стисло висловлюватись і порівнювати особисті речі, предмети, використовуючи прості речення; розповідати про свої уподобання; робити короткі підготовлені висловлювання, звернення до аудиторії на тему, пов'язану із повсякденним життям, викладаючи причини і пояснена поглядів, планів та дій чи вчинків.
При реалізації діалогічного мовлення: спілкуватись на простому побутовому рівні, якщо потрібен простий і прямий обмін інформацією на відомі теми та про відомі види діяльності; ставити запитання та відповідати на них, обмінюватись інформацією та думками на знайомі теми у передбачуваних повсякденних ситуаціях; розуміти чітке, нормативне усне мовлення на відомі теми без надмірних зусиль, попросити про повторення або переформулювання; встановлювати соціальний контакт використовуючи при цьому відповідні формули (вітання, прощання, висловлювання, пропозиції, вдячності, прохання, уточнення тощо) без надмірних зусиль; брати участь у коротких розмовах у звичайних контекстах на теми, що входять до сфери їх інтересів; обговорювати плани на найближче майбутнє у неофіційних бесідах чи дискусіях; робити пропозиції та відповідати на пропозиції інших, погоджуватись чи не погоджуватись з іншими брати участь також в офіційних дискусіях і зустрічах розуміючи при цьому основний зміст обговорення; здійснювати прості, звичайні інтеракції, роблячи повсякденні запити, даючи пояснення чи вказівки, передаючи інформацію чи запитуючи її.
У процесі читання: розуміти прості короткі тексти про побут і роботу, побудовані на широковживаному мовному матеріалі; розуміти також елементарні типи звичайних листів (довідки, запитання, накази, привітання тощо) на відомі теми; знаходити спеціальну інформацію у простих повсякденних матеріалах (проспектах, рекламі, меню, довідкових списках, розкладах), розуміти повсякденні підписи й зауваження (на вулицях, у кафе, ресторанах, на вокзалах), на робочих місця: вказівки, інструкції, попередження, застереження); знаходити також спеціальну інформацію у простому письмовому матеріалі, який зустрічається в побуті (листи, брошури, короткі газетні статті); розуміти головне при перегляді теленовин і фільмів, якщо відеоряд супроводжується коментарем.
У письмі: укладати послідовні зв'язні тексти у межах вивчених тем і власних інтересів; описувати свої враження й почуття; писати короткі прості твори на знайомі теми, есе, резюме, доповіді із викладом своїх поглядів щодо обраної теми та зібраної інформації; заповнювати анкету; писати поздоровлення, запрошення, оголошення, записку-повідомлення, лист-повідомлення у формі розповіді чи опису про події, явища, факти тощо [4].
В основі навчання лексичної і граматичної сторін мовлення, як зазначено у чинній Програмі, лежить принцип усного випередження, згідно із яким лексичний та граматичний матеріал засвоюється усно в мовленнєвих зразках, після чого має місце аналіз мовних явищ, порівняння із подібними явищами в рідній і другій іноземній мові та подальше використання мовного матеріалу у практиці. Новий мовний матеріал спочатку пред'являється у певному контексті з метою демонстрації використання його в мовленні, а потім активізується в усному і писемному мовленні за допомогою відповідних вправ. Ці вправи повинні бути комунікативно спрямованими і сприяти формуванню в учнів відповідних мовленнєвих навичок та розширенню знань про функції лексичних одиниць і граматичних структур [4, с.22].
Лінгвосоціокультурна компетентність, як зазначає С. Ю. Ніколаєва, складається із соціолінгвістичної, соціокультурної та соціальної компетентностей [5]. Соціолінгвістична компетентність дає можливість використовувати саме той мовний і мовленнєвий матеріал, який відповідає контексту спілкування. У процесі оволодіння іноземною мовою ця компетентність збагачується завдяки розширенню діапазону мовних явищ виучуваних мов, знання їх використання в життєвих ситуаціях різних культур. Соціокультурна компетентність, як відомо, передбачає оволодіння знаннями про країну, мова якої вивчається, її географічне положення, природні умови, історію, державний устрій, національні традиції, звичаї, особливості мовленнєвої і немовленнєвої поведінки носіїв мови тощо. При опануванні іноземною мовою соціокультурна компетентність студентів набуває значних позитивних змін, адже вони мають можливість пізнавати світову культуру й усвідомлювати місце своєї власної у світовому просторі. Соціальна компетентність розглядається як здатність вступати в комунікативні стосунки з іншими людьми. У процесі оволодіння іноземною мовою студенти навчаються взаємодіяти із представниками різних культур, здійснювати комунікативні наміри, використовуючи знання прийнятих норм поведінки в тому чи іншому мовному середовищі. Характерною ознакою зазначеної компетентності є також уміння поводити себе в процесі спілкування із дотриманням правил етикету.
Особлива увага має приділятись також формуванню навчально-стратегічної компетентності, яка включає навчальну і стратегічну компетентності. Навчальна компетентність забезпечує вміння працювати із підручником, книгою для читання, робочим зошитом, словниками, різними довідниками. Також студенти повинні оволодіти технологією виконання найбільш поширених видів вправ і тестових завдань, навчитися користуватися раціональними прийомами розумової праці, розробляти свою власну стратегію для засвоєння лексики. У процесі формування граматичних навичок необхідно навчати студентів самостійно робити висновки, узагальнювати, систематизувати мовний матеріал. Навчальна компетентність передбачає також вміння здійснювати пошук додаткових матеріалів за темою, використовуючи різноманітні джерела інформації. Важливим питанням є, безперечно, оволодіння прийомами активної мовленнєвої взаємодії, індивідуальної, парної і групової роботи, технологією навчання у співробітництві, у проектній діяльності [2]. Адже терміни опанування іноземною мовою є короткими і за таких умов названі форми організації навчання сприятимуть активізації діяльності кожного студента. Стратегічна компетентність в сучасній методиці викладання іноземної мови розглядається досить широко. Відносно процесу опанування іноземної мови особливо важливо звернути увагу на розвиток здібностей студентів долати труднощі в умовах дефіциту іншомовних знань, навичок та вмінь. Зазначена компетентність має проявлятись в умінні: використовувати синоніми чи описувати поняття в разі незнання лексичної одиниці; переструктуровувати своє висловлювання, наприклад, замінювати складнопідрядне простими реченнями; використовувати міміку й жести у процесі спілкування; звер¬татися до партнера за допомогою (наприклад, повторити репліку, пояснити значення незнайомого слова); вилучати у процесі аудіювання основну інформацію, не концентруючи уваги на незрозумілих лексичних одиницях. Усі ці вміння, як зазначає І. Л. Бім, передбачають гнучке володіння іноземною мовою, котре необхідно формувати цілеспрямовано, використовуючи досвід володіння рідною мовою [2, с.15].
Таким чином, можемо дійти висновку, що оволодіння іноземною мовою має свою специфіку, яку необхідно враховувати при організації процесу навчання, визначенні навчального матеріалу та укладанні підручників. Підручники, у свою чергу, мають бути зорієнтовані на феномен багатомовності, контактування у процесі навчання систем і культур рідної мови та іноземної.
Список використаних джерел
1. Барышников Н. В. Методика обучения второму иностранному языку в школе / Н.В. Барышников - М. : Просвещение, 2003. – 159 с.
2. Бим И. Л. Концепция обучения второму иностранно¬му языку (немецкому на базе английского): Учебное пособие / И. Л. Бим - Обнинск: Титул, 2001. - 48 с. 3.Гальскова Н. Д., Гез Н. И. Теория обучения иностранным языкам: Лингводидактика и методика: Учеб. пособие для студ. лингв. ун-тов и фак. ин.яз. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 336 с.
4. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. - К. : «Ленвіт», 2003. - 273 с.
5. Ніколаєва С. Ю. Цілі навчання іноземних мов в аспекті компетентнісного підходу // Іноземні мови. - 2010. - № 2. – С.11-17.