Терещенко Олександр Олександрович СУЧАСНА МОВНО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

автор **Admin** Ср Лют 24, 2016 8:51 am

Олександр Олександрович Терещенко
студент електротехнічного факультету, ДВНЗ «Криворізький національний університет», oleksa.teresh@mail.ru

СУЧАСНА МОВНО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Культура мовлення – це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних надбань усього людства. Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними та стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується.
Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, побудову речень. Треба активно розвивати своє мовлення: вчитися усно й письмово викладати власні думки й найдоцільніші варіанти висловлювання.
Грамотне, багате мовлення – це не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів, а й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову. Сьогодення формує риси нової людини, яка визначатиме рівень культури майбутнього покоління.
Багаторічна русифікаторська політика спричинила втрату цілими поколіннями українців можливості спілкуватися рідною мовою, а також виникнення так званого суржику, сформованого змішуванням української та російської мов. На сьогодні важко почути серед пересічних українців чисту українську літературну мову.
Студентська молодь у російськомовному середовищі спілкується переважно російською. У дитячому віці людина перебуває під безпосереднім впливом родини, і первинні вияви мовленнєвої діяльності переважно визначаються не реальною мовною ситуацією чи індивідуальними особливостями мовця, а його внутрішньо родинними та міжродинними зв’язками. У колі тісної взаємодії на рівні «батьки-діти» останнім відводиться роль адресатів мовлення, які певною мірою вимушено сприймають запропонований код.
Переважна більшість громадян України саме в родині засвоює традиції не української мови. Це підтверджує опитування студентів. На питання «Якою мовою ви спілкуєтесь вдома з батьками, в університеті на перервах та поза місцем навчання?» відповіді були такі:
 мова спілкування у ВНЗ: 78,4% – російська, 18,7 % – українська ;
 мова спілкування в родині: 89,7 % – російська, 5,1% – українська,
 5,1 % – суржик [1, с. 2].
На сьогодні гостро стоїть питання мовного виховання. Значна частина мешканців України спілкується суржиком, що останнім часом легалізується у ЗМІ, а соціальне середовище впливає на мовну поведінку й етичні правила. Якщо раніше українців характеризувало суворе дотримання норм мовленнєвого етикету, то тепер «свобода слова» помітно розхитує усталену систему. Відбувається сленгізація літературного мовлення. Наслідком своєрідного бажання переінакшити світ на свій лад є молодіжний сленг – певна динамічна частина української мови.
Науковці виокремлюють три типи молодіжної сленгової лексики. Першу групу формують сленгові номінації метафоричного характеру, які називають предмети чи осіб або характеризують їх. Сюди належать загальновживані слова, що використовуються в новому значенні, наприклад: валянок – бездіяльна людина; балалайка – балакуча, несерйозна людина; бацила – людина, котра заважає кому-небудь, дятел – обмежена, дурна людина та інші.
Другу групу сленгових одиниць складають лексеми зі зменшено-пестливим значенням на зразок: компік (комп’ютер), бабулєсики (гроші), пивасик -пиво), тралік, тральчик (тролейбус), чувачок (людина), кіношка (кінотеатр), гринька (гривня) та ін. До цієї групи також належать скорочені або деформовані всупереч загальномовним моделям слова: універ (університет), магаз (магазин), мафон (магнітофон), мікроб (мікроавтобус), моцик (мотоцикл), адмін (адміністратор),адіки (кросівки фірми «Адідас») та інші.
Третю групу формують переважно дієслова та прикметники, зрідка іменники, значення яких вкладено в поняття «інтенсивність» та «надмірність»: злиняти, здибатись, здутись, в'їхати, відшити, відморозити, кумарити, вшиватися, парити, припухати, приколотися; задрати, борзий, відшиблений, довбаний, прикольний, реальний, стрьомний, тупорилий, фіговий, шуганий, балабон та інші.
Усі науковці, що досліджували мовлення підлітків, характеризують цей експеримент молоді над власним мовленням як явище, зумовлене закономірностями розвитку: нові переживання потребують відповідної форми [2, с. 4].
На жаль, доводиться констатувати зниження рівня культури мовлення працівників ЗМІ. Навіть якщо на телебаченні лунає українська мова, якість її є не найкращою. Здебільшого відчувається, що в повсякденному житті диктори, актори, ведучі користуються російською мовою, а тому часто вдаються до калькування, на власний смак творять штучні терміни, заступаючи такими саморобками давно усталені в нормативній українській мові відповідники. Наприклад: я рахую ( я вважаю), моє відношення до людини (моє ставлення до людини), вартує дорого (коштує дорого), головна задача (головне завдання), гарно виглядає (має гарний вигляд), бувший депутат(колишній депутат), ти правий (ти маєш рацію) та інші.
Величезною вадою є притаманне багатьом українцям, у тому числі на телебаченні, ненормативне наголошення слів: нóвий (нови́й), усе зáвмерло (завмéрло), оди́надцять (одинáдцять), випáдок (ви́падок), укрáїнська (украї́нська).
Як бачимо, сучасне телебачення не є зразком української літературної мови. Справляється враження, що всі, хто причетний до діяльності ЗМІ, забули або умисне зневажають відоме всім твердження, що мова масової інформації – це активний засіб упливу на формування нормованого літературного мовлення. Сказаному в радіо- чи телепередачі слухач вірить і прагне наслідувати, а написане в газеті визнається ним за нормативне: мовляв, газета неправильно не пише.
У сучасному суспільстві стрімко розвивається рекламна індустрія, а це, своєю чергою, формує мову реклами, яка має великий вплив на суспільство: рекламні репліки, заклики широко цитуються. На жаль, важко знайти рекламу без помилок, а це негативно впливає на грамотність споживачів, тому що у підсвідомості досить добре закріплюється написане із помилками [1, c. 3]. Наприклад, читаємо: «Саме справжнє морозиво» («Найсправжнісіньке морозиво»), «Лєто, привєт» (Привіт, літечко»), «Авіаквитки до любого міста» («Авіаквитки до будь-якого міста»), «Праска гарно відпрасує» («Праска випрасує»).
Сучасне українське суспільство на загал не відзначається високою культурою та етикою мовного спілкування ні українською, ні російською мовами. Елітні прошарки суспільства – інтелігенція, чиновники – не тільки не переймаються суспільними й державними проблемами мови, а й часто шокують громадян своїм суржиковим, до карикатурності звульгаризованим мовленням. Відомо, що знецінення мови знецінює і її носіїв-мовців, нівелює націю та її духовну культуру. Мова моделює і вчинки людини, вона показує світові, які ми є. Якщо знаємо й шануємо державну мову, поширюємо її у світовому просторі, отже, поважаємо себе й заслуговуємо поваги від інших.
Список використаних джерел
1. Шиян Т. О. Формування мовленнєвої культури молоді / Т. Шиян // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. — №14. – С. 2 – 4.
2. Пиркало С. Походження сучасного українського молодіжного сленгу / С. Пиркало // Українська мова та література. – 1998. – № 25. – С. 4–5.
3. Гамова Г. І. Культура ділового спілкування / Г. Гамова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 9. – С. 36 –37.